Караоке в 1970-х винайшов японський барабанщик Дайсуке Іноуе й отримав за це у 2004 році «Шнобелівську премію» як той, «хто відкрив людям новий спосіб вчитися терпимості один до одного».

Японський винахід із таким благородним підтекстом на вітчизняних теренах перестав бути суто пристроєм і вже дев’ятий рік поспіль асоціюється із ім’ям Ігоря Кондратюка та його (і російського діяча Андрія Козлова) креативним та вельми рейтинговим ноу-хау «Караоке на майдані».

Маючи час та натхнення, можна написати цілу дисертацію про причини, що змушують українців поспішати звідусіль на пісенний заклик пана Кондратюка та захоплено спостерігати за цим дійством на різних телеканалах. Напевне, це реакція «пересічного» глядача на брак можливості бути активно присутнім у нинішньому медіапросторі (у порівняні з аналогічними можливостями для «непересічних» селебритіз різного ґатунку). Або, ймовірно, в такий спосіб дає про себе знати характерна для нашого часу тенденція, за якою непрофесійні заняття інтенсивно тіснять професійні – зокрема, через те, що необхідна для цього техніка стає все доступнішою.

Ще вчені стверджують, що спів зміцнює імунну систему та допомагає зняти стрес. Зрештою, варто враховувати нібито ментальну особливість українців як співочої нації – і тоді зрозуміло: немає нічого надприродного в тому, що не так давно в ефірі одразу двох телеканалів відбулися прем’єри музично-пісенних форматів – «Зірка караоке» на Новому (9 березня о 19:00) та «Яка то мелодія?» на ТРК «Україна» (21 березня о 21:00). Дивує інше – той шалений контраст, який виникає, коли порівнюєш ці два близьких за ідеєю формати.

«Яка то мелодія?» – відтворення американського формату (Sandy Frank Film Syndication, Inc. та Name That Tune, Inc. на основі оригінальної версії Гаррі Солтера) із правом на адаптацію. За словами головного редактора ТРК «Україна» Марини Миргородської, зйомки відбувалися у Польщі, «подготовка к производству программы от момента покупки формата до первой съемки длилась всего 2 месяца», і в результаті продукт вийшов «явно ярче и по ведению, и по участникам», аніж оригінал. Робити такі самовпевнені заяви нескладно, тим паче, що оригінал більшість із глядачів не бачили, натомість усі бачили аналогічну і колись популярну російську програму «Вгадай мелодію» із Валдісом Пельшем. Здається, там також серед учасників шоу розігрували автомобіль.

Чого дійсно ще не доводилося бачити українському глядачеві, так це чогось схожого на нову програму «Зірка караоке» виробництва компанії Star Media Entertainment. Це також адаптація американського формату NBC The Singing Bee («Співоча бджола»), але настільки яскрава та динамічна за манерою ведення, декораціями, музичним оформленням, режисерсько-операторською роботою та іншими важливими складовими, що після її перегляду душа заспіває навіть у музично не обдарованих скептиків та ненависників караоке.

Але повернімося до програми «Яка то мелодія?». Це пісенне дійство відбувається на двох фронтах по черзі. По-перше, майданчик із трьома гравцями та ведучим Костянтином Кіркаряном (раніше він вів програму «Невипадкові зустрічі» в ефірі «України»). Учасники стовбичать за масивною тумбою з трьома табло, де вказуються суми гривень, зароблених ними у процесі відгадування мелодій, а ведучий спілкується з ними зі своєї персональної тумби. Ось тут би дати волю своєму праву на адаптацію і творчо переробити цей морально застарілий і гнітючий елемент студійної декорації (і – як наслідок – одну з причин, через яку особисто мені як глядачеві було нуднувато дивитися це видовище).

Є у програмі ще один майданчик – сцена, де спеціально найняті актори не тільки співають, але й, щосили створюючи атмосферу шоу, танцюють під деякі з тих мелодій, які намагаються вгадати учасники програми. Виходить вкрай непереконливо, оскільки вони співають під фонограму, нехай і власну. Кілька разів до них приєднувався ведучий, аби теж у міру своїх вокально-танцювальних можливостей виконати кілька уривків із хітів під фонограму – результат був зовсім не геніальний та якийсь вимушений.

Викликає запитання й велика кількість парних і сольних танцівників на сцені: таке враження, що авторам «Мелодії» десь підсвідомо не дають спокійно спати лаври творців «Танців із зірками».

На щастя, Дмитро Шепелєв, ведучий програми-конкурента на Новому, на свій рахунок не має зайвих ілюзій – «пел только раз в жизни. И не очень любит об этом вспоминать». Претенденти на звання «зірки караоке» демонструють свої таланти в більш органічному середовищі – не стоячи на одному місці (і не на перманентному середньому плані), а просто на відкритій сцені. Тут люди не лише вгадують мелодії з муками на обличчі (хоча не без цього, звісно), стоячи нерухомо за тумбою, а ще й співають, нехай хто як уміє, причому співають усім тілом, жестикулюючи та рухаючись кожен по-своєму, що вже само по собі є цікавим для спостереження видовищем. Завдяки майстерній режисерсько-операторській роботі (зокрема, вчасно схопленим крупним планам) у глядача «Зірки караоке» є можливість дійсно співчувати учасникам та оцінити неймовірно емоційний, експресивний та живий (а не під фонограму) спів вокалістів. Приємно й те, що за всіма численними інгредієнтами «Зірки» відчувається ретельна робота талановитих стилістів: Ганна Асьмехіна працювала над образом ведучого, а Ольга Сеймур – над скромним, але водночас вишуканим зовнішнім виглядом вокалістів і театрально-фантасмагоричними амплуа «живих декорацій» (танцюристів балету «Ва-банк»). Як наслідок – у «Зірці» немає нічого випадкового, все працює на створення видовища, святкової атмосфери, до дрібниць продумано навіть те, що потрапляє у кадр лише на загальному плані.

Спостерігати за відомим донецьким шоуменом Костянтином Кіркаряном («Яка то мелодія?») – та ще забава. Передусім тому, що ведучий «Мелодії» поводиться скуто та відверто погано володіє українською (можливо, логіка тут має бути зворотньою). Програма щойно почала виходити, а в її ведучого, по-моєму, вже наявні симптоми професійної деформації особистості – він патологічно часто і не завжди доречно вживає фірмове завдяки назві шоу слово «то». Геть невдалим та взагалі якимось чудернацьким вітанням із радянського минулого здається й режисерський «хід» у цій програмі, за яким Костянтин виносить черговому гравцю-лузеру подарунок на згадку – загадкову коробку, перев’язану стрічкою.

Що ж до Дмитра Шепелєва, то він, як на мене, надзвичайно вдало перейшов від ранкових ефірів і тачок до співу під караоке. Дмитро гарно контактує з учасниками, живо співчуває їм, знаходить по-справжньому влучні слова, щоб підбадьорити тих, хто виходить із гри, та взагалі має значно більш невимушений вигляд, аніж його колега.

Що не кажи, а в подібних програмах ефект шоу багато в чому залежить від того, кому саме із 46 мільйонів представників «найспівочішої у світі нації» пощастить опинитися на сцені із мікрофоном. Аби шоу було цікавим для глядача, а не тільки для учасників та їхніх родичів, бажано все-таки, щоб пощастило не будь-кому, а тим, хто дійсно співає та любить цю справу, добре орієнтується в мелодіях, текстах та іменах естради різних років та елементарно має слух. Хоч трошки. Це, звичайно, розуміють продюсери. Тільки наївний може думати, що на сцені пісенної програми може з’явитися перший-ліпший. Насправді ж створення такого формату зовсім не виключає необхідність провести правильну селекцію співочого населення. Судячи з усього, цей нехитрий секрет успіху чудово усвідомлюють продюсери Нового каналу, чого не скажеш про їхніх колег на «Україні». Не можна стверджувати, що всі учасники «Зірки караоке», які потрапили на сцену у першому турі, справляли враження неабияких вокалістів. Але тут рятувало справу хоча б те, що їх там аж восьмеро, і тому на тлі більшості людей із вухами та голосами, що «функціонують» цілком незле, декілька випадкових персонажів, яким просто подобається співати під караоке, не створювали проблеми. Крім того, за правилами «Зірки», «слабкі ланки» одразу після першого туру виходять із гри.

Коли ж на трьох учасників «Мелодії» два зовсім погано орієнтуються в естраді (а коли нарешті вгадують, то все одно не співають, а трохи перелякано та скоромовкою промовляють текст) – це «видовище» стає дратівливим та малозахоплюючим для глядача. Як так трапилося, що у прем’єрній «Мелодії» двоє з трьох гравців опинилися не на своєму місці, – незрозуміло, адже автори цього проекту стверджують, що попередній кастинг учасників був.

Окремо варто сказати про грошову винагороду за спів, передбачену в обох проектах. У «Мелодії» ця тема є ключовою: вгадав – і тобі на рахунок капає сотня-друга гривень, що одразу фіксується на табло під кожним із учасників. Можливо, хтось зі мною не погодиться, але через це у глядача мимоволі складається враження, що людей веде до цієї студії жага наживи. Не сумніваюся, що питання матеріальної винагороди є однаково актуальним для учасників обох програм, але тема грошового еквіваленту вокальних талантів, як мені здалося, більш адекватно вирішена у «Зірці караоке». Тут розігруються, як каже на самому початку шоу ведучий, «безумные деньги», проте драматургія програми не меншою мірою будується на тому, щоб все-таки «зажечь настоящие народные звезды». Реальні цифри – 50 тисяч гривень – починають муляти тільки у супергрі, а до цього моменту немає нав’язливого, як у «Мелодії», відчуття, що учасники вгадують пісні саме та передусім за гроші.

Одним словом, раз уже від «нашестя пісенних форматів» нікуди не подітися найближчим часом (невдовзі в ефірі ТРК «Україна» актори серіалів співаючи боротимуться за звання зірки естради), хотілося б, щоби це були дійсно якісні та яскраві проекти, а не малобюджетні телепостановки з акторами, котрі роззявляють роти під фонограму, та учасниками, які переплутали звичайне домашнє виконання під караоке з участю у розважальному пісенному шоу.

P.S. Всіх читачів, схильних вбачати у кожній публікації на «Телекритиці» заказуху, хочу запевнити: за компліменти на адресу одної з програм мене пообіцяли запалити, як зірку.